День Гідності та Свободи – одне зі знакових державних свят у новітній історії України. Воно приурочене двом революціям в Україні :Помаранчевій революції  2004 року та Революції  Гідності 2013 року. Щороку День Гідності та Свободи українці відзначають 21 листопада – в річницю початку Євромайдану.

Цей день установлено з метою збереження та донесення до сучасного та майбутнього поколінь інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, утвердження ідеалів свободи й демократії, а також віддання шани патріотизму та мужності громадян, які восени 2004-го й у листопаді 2013-го –лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав та свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.

Завдяки Революції Гідності Україна отримала новий шанс для цивілізаційного вибору, руху до демократії, очищення від рудиментів тоталітарного й людиноненависницького комуністичного минулого. Однак, на відміну від подій Помаранчевої революції, обстоювання власної гідності та свободи взимку 2013–2014 років коштувало Україні життя та здоров’я багатьох патріотів.

Цьогорічне відзначення Дня Гідності та Свободи, 9-ї річниці Революції Гідності відбувається, на жаль, в умовах війни…

Теперішня війна – це великий Майдан у межах усієї країни й також у тих регіонах, які, можливо, не до кінця розуміли у 2013–2014 роках, за що стояли люди, які цінності намагалися захистити.

Сьогодні цінності Гідності, Свободи та Демократії об’єднали нас, як ніколи раніше: їх захищають наші воїни у бою, захищають українці у тилу й кожен на своєму фронті.

З метою відзначення цього свята, у нашому навчальному закладі було проведено круглий стіл «На шляху до свободи: від тоталітаризму до демократії», відеоперерву «День Гідності та Свободи» для студентів І та ІІ курсу, перегляд відеофільму «Зима, що нас змінила» для групи СПфб-3, Тфб-3.

Свобода варта того, щоб за неї боротися! І ми завжди пам’ятатимемо Героїв Небесної сотні, героїв-добровольців, які прямо з Майдану йшли на фронт і віддавали життя заради України та її свободи, ставши справжнім взірцем для наступних поколінь.

Герої не вмирають!

Слава Україні!

А що ми, теперішні черкащани, знаємо про парки нашого міста? Та власне – геть нічого.

Тому під час виховної години для студентів ІІ-ІІІ курсу, групи СП фб-1, СП ф-4 завідувач сектору періодичних видань Черкаської обласної бібліотеки для юнацтва імені Василя Симоненка Стоколоз Ольга Олексіївна провела цікаву годину-екскурсію Соборним парком.

Старожили ще пригадають кладовища на місці Соборного парку (раніше Першотравневого).

Початок ХХ-го століття. Тоді майже на тому самому місці, де нині здіймається в небо Свято-Михайлівський, стояла одна з дванадцяти черкаських церков. Називалася Свято-Успенська. Поруч з нею був великий цвинтар, через що, власне, й церква мала статус цвинтарної. Саме ж кладовище за звичною тоді практикою було закріплене за головним собором Черкас, Свято-Михайлівським.

«Відомо, що біля Успенської церкви ховали заможних містян. І саме їхні склепи постраждали найперше. У смутні часи революції та післяреволюційного царства на території кладовища цілими колоніями мешкали безпритульні, які розграбовували склепи, продаючи цінні речі на барахолці. Люди боялися ходити поодинці на цвинтар, навіть міліція побоювалася босяків», – писав вже по кількох десятиліттях від тих подій їх очевидець, черкаський краєзнавець Степан Нехорошев. Він також розповів історію кількох поховань, про які до війни знав чи не кожен тутешній.

Так, недалеко від церкви була могила мучениці Акилини, в миру Сури: дочки руськополянського єврея Ізі Лазерського. Вона покохала православного хлопця і прийняла християнську віру (тому два імені), а згодом понівечене тіло красуні знайшли у Дніпрі. Слід вивів на батька, і той нічого приховувати не став.

Ще одна людська трагедія, а відтак – і могила на солдатській, або Зацаринській частині кладовища, спонукала до зведення там церкви-меморіалу святого Георгія Побідоносця у пам’ять загиблих воїнів. Степан Нехорошев свідчить, що до початку будівництва були причетними дві австрійки – мати та наречена солдата з ворожого табору, померлого у черкаському госпіталі для полонених. Перед смертю він передав сестрам милосердя, черкащанкам Капітоліні Гукович і Марії Масловській, срібний портсигар з портретом матері та вкладеним пасмом волосся коханої. Через швейцарський Червоний хрест портсигар з листом опинився у Відні, а вже за місяць у супроводі думного Гаркавенка жінки прибули сюди.

А далі, як на 1930-ті, трапилося неминуче. Ось рядки із заяви приходської ради на той час вже просто Георгіївської привокзальної кладовищенської церкви Черкаського районного відділу культів від 27 червня 1933 року: «З того часу, як загороджено вхід до Георгієвської церкви, та частина кладовища, де церква знаходиться, стала злодійським притоном. Волоцюги перетворили її у нічліжку, позривали замки, випили вино, вкрали свічки, побили вікна. А 25 червня священик побачив там повний погром: на підлозі валялися понищені церковні речі, книги, рами з ікон…” Ще рік церква стояла пусткою, а 1934-го розібрали навіть стіни і дах: усе згодилося у господарстві «войовничих атеїстів» і просто безбожників. Свято-Успенська церква пережила молодшу, Георгієвську, лише на два роки.

На кілька повоєнних років старе кладовище стало прихистком для чисельної, утім непомітної владі, соціальної верстви «мічених війною»: калік та збожеволілих. Такі жили з милостині, нерідко ночуючи просто неба між могилами. З часом нещасних «оприділили», і для більшості з них спеціальні заклади закритого типу стали останнім випробуванням долі.

Коли ж цвинтар зрівняли з землею, дехто із вцілілих «жителів» перебрався на Троїцьке.

Згідно оприлюднення даних державної комісії з реабілітації жертв політичних репресій упродовж лише 1937 – 1938 років у Черкасах було страчено понад 30 священослужителів та ще кількадесят вірян, які прийняли смерть разом зі своїми настоятелями. Майже всі вони були поспіхом поховані на території, яка згодом стала парком, та неподалік.

Спроба приховати під атракціонами й клумбами правду про переддень парку призвела до того, що 1993 року до всього цікавих учнів сусідньої школи занепокоєні педагоги почали виявляти дивні предмети: натільні хрестики, пожовклі сторінки з біблійними текстами та найстрашніше – людські останки. 

«Першотравневий» відходив довго, болісно. Заростали алеї, недоумки трощили скульптури… Безслідно зникало все, що мало бодай якусь матеріальну цінність.

На той час вже забулася стара історія парку-цвинтаря, а тепер він вмирав ще раз. 

16 листопада Україна, як і увесь світ, відзначає Міжнародний день толерантності. Толерантність передбачає терпимість, готовність до співробітництва й компромісу, товариськість і дружелюбність. Вона свідчить про належність до кола людей із сучасними поглядами на життя та міжособистісні стосунки.

Відповідно до реалізації плану морального виховання та з метою розвинути у студентів навички спілкування з іншими людьми, взаємодії на основі співрозуміння та доброзичливості працівники бібліотеки коледжу 15 листопада провели тренінг «Культура спілкування молоді».

Студенти груп ХТфб-6, ХТфб-9 та ПТфб-3 ознайомилися з поняттям толерантності та нетерпимості, на основі різноманітних ситуацій вчилися виявляти толерантність до думок, поглядів та поведінки інших людей.

Отож, бути толерантним – це перш за все здатність почути і зрозуміти іншу людину.

Толерантність -це те, що стосується кожного! Будьмо толерантними!

Свято День української писемності та мови було встановлено указом Президента України в 1997 році на 9 листопада. У цей день відзначається церковне свято, присвячене українському літописцю Нестору. За деякими дослідженнями, саме з його праць починається українська писемність.

З метою згуртування навколо рідного слова усіх учасників освітнього процесу у Черкаському фаховому коледжі харчових технологій та бізнесу до Дня української писемності та мови протягом тижня були проведені тематичні конкурси та різноманітні заходи.

8 листопада була проведена цікава та пізнавальна інтелектуальна вікторина «Знавці української мови та літератури», у якій взяли участь студенти усіх спеціальностей.

9 листопада у бібліотеці організовано виставку мовознавчої літератури, словників та довідників з української мови «Мова єднає серця!».

Викладачі, працівники та студенти коледжу взяли участь у ХХІІ Радіодиктанті національної єдності не стільки з’ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.

Студенти усіх спеціальностей взяли участь у 1-му етапі  Міжнародного мовно-літературного конкурсу для учнівської та студентської молоді ім. Т.Шевченка та ХХІІІ Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика.

Студенти та викладачі  коледжу у середу, 9 жовтня, переглянули виставу М.Старицького «За двома зайцями» у Черкаському обласному музично-драматичному театрі ім Т.Шевченка.

Талановиті актори ніби й не грали, вони жили своїми героями. Тож усі глядачі із захватом поринули у дію комедії та атмосферу кумедних перипетій. Чудовий акторський склад, декорації, український побут, прекрасна музика, освітлення, цікаві та яскраві костюми, веселі танці та пісні, дотепні жарти, від яких наповнювлася сміхом уся глядацька зала, все це сприяло успіху вистави, зарядило позитивними емоціями, незважаючи на перерву під час повітряної тривоги. 

З метою виховання поваги до рідної мови, до культурно-національних цінностей України 10 листопада було проведено мовно-літературний турнір «Найрозумніший», у якому взяли участь команда студентів 1 курсу «Кобзарики» та команда студентів 2 курсу «Тарасики». Учасники турніру перевіряли свої знання у таких категоріях: «Народні звичаї», «Українська міфологія», «Народні казки», «Прислів’я», «Частини мови», «Загадки». Вболівальники допомагали своїм командам отримати додаткові бали, відповідаючи на питання вікторини.

День української писемності – прекрасний привід прочитати нову книгу українською мовою, або розмовляти виключно українською, адже сьогодні у більшості українців ставлення до нашої мови змінилося, як ніколи. Мова – це той інструмент, який дозволяє людині усвідомити причетність до власного народу.

Тому пам’ятаймо, що ми є УКРАЇНЦЯМИ, А НАША РІДНА МОВА – УКРАЇНСЬКА!!!

21 жовтня 2022 року в Черкаському фаховому коледжі харчових технологій та бізнесу було проведено об’єктове тренування з питань цивільного захисту та пожежогасіння .

Тема тренування: Організація та проведення роботи при виникненні надзвичайної ситуації природного, техногенного характеру та пожежогасіння.

Керівник тренування директор коледжу цивільного захисту Людмила Крикуненко.

До тренування залучались:

керівний склад;

комісія з питань надзвичайних ситуацій;

комісія з питань евакуації;

відповідальні за охорону громадського порядку, за проведення медичних заходів, за протипожежний стан;

добровільна пожежна дружина , чергова служба;

учасники освітнього процесу.

Методичну допомогу у проведенні спеціального об’єктового навчання надав майстер виробничого навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Черкаської області – Головня О.В.

Задум заходу забезпечив проведення тренування щодо дій  при загрозі та виникненню надзвичайних ситуаціях природного, техногенного характеру.

Керівний склад і формування відпрацювали практичні дії. Діяли чітко, грамотно та швидко.

Навчання пройшло на високому рівні.

9 листопада 2022 року у День української писемності та мови традиційно студенти, викладачі й працівники коледжу взяли участь у написанні всеукраїнського радіо диктанту національної єдності.

Текст автора диктанту Ірини Цілик «Твій дім» у читанні акторки Ади Роговцевої насправді об’єднав усіх учасників щемливим відчуттям значимості рідного дому  для кожного українця, особливо за нинішніх обставин, коли частина наших співвітчизників назавжди втратила рідні домівки, а багато хто вимушено розлучений із рідними стінами й домашнім затишком.

На думку багатьох учасників написання диктанту –  це захід не лише національного єднання, перевірки власної грамотності, а й захід співпереживання чужій біді та усвідомлення втрат, які мають українські родини зараз. Проте ми переконані, що наш дім-Україна вистоїть і всі повернуться до дому, з Перемогою. Віримо!

Кожна людина має свої таланти… Хтось вміє добре малювати, хтось грає на музичних інструментах, гарно співає, а хтось може своїми руками створювати красу. Команда «Характерники» у складі майбутніх технологів Біляєвої Софії та Канівець Дар’ї продемонстрували на VIII Всеукраїнському етнофестивалі кулінарного мистецтва свій талант, українську духовність, патріотизм та повагу до старовинної кухні.

Але б цієї перемоги на сталося без талановитих, творчих, креативних викладачів, які підготували команду до виступу: Дорофей О.В та Постики І.А. Їх робота була відзначена подяками від організаторів фестивалю.

Пишаємося нашими переможцями! Велика вдячність керівникам!

Переглянути конкурсні роботи можна за посиланнями:

Карвінг

Смажений гарбуз